Контакти

КОНТАКТИ

(098) 435-53-10,

agape.kyiv@gmail.com

 

Валентина Вздульська. І будуть нові небеса і земля

Валентина Вздульська. І будуть нові небеса і земля

ПреображенняПізньої пори, коли небо ще пашіло від полум’яного жару, але в приярки й долини вже потихеньку закрадалася ніч, на небозвід ізійшла вечірня зоря. Її незліченні посестри засрібліли над землею куди згодом. Останнім на небеснім мафорії[1] виткався золотавий місяць-хорошень.

– Ой ви ж лінивиці, ой ти ж лінивче! – загукала до них вечірня зоря. – Слухайте, що я бачила, доки ви спали! Бачила я горе, відчай, лють, журбу й злидні, що сиділи попідтинню й плакали гіркими сльозами. “Ой, го-горе мені, горенько!” – горювало горе. Лють лютувала, журба журилася, а відчай був у справжньому відчаї!

– Щоб горе та горювало, щоб журба та журилася?! Що за дивина! – чудувалися місяць і зорі, адже на землі зазвичай горювали й журилися люди, а горе й журба тільки раділи та множилися.

– Чули ми, – розповіла зорі журно журба, – що буде нашому пануванню кінець, що не знатимуть люди ні журби, ні горя, ні злиднів, ні люті, ні відчаю!

– Ох! – зблиснули надією місяць і зорі. – Про таке можна тільки мріяти! Чи ж це можливо? Але ні журба, ні горе, ні відчай, ні решта лиходіїв роду людського так і не могли відповісти до ладу. Адже тільки краєм вуха чули, як щось таке радісно щебетало ввечері призахідне сонце. А більше ніхто нічого не відав.

Зорі світили збентежено всю ніч, міркуючи над неймовірною новиною.

– Якби ж то хтось із нас міг розпитати про все сонця-брата! – сказав місяць, просвітчастий на кінець ночі.

– Але всі ми вже спатимемо! – журились сріберні зорі. – Онде половина з нас вже й зараз поснула!

І справді, темінь хутко ховалась в ізвори[2], запорпувалась в мохи, а крайнебо збіліло в передчуванні світанкового вогню. Зорі позіхали й зникали одна за одною сумні, бо так і не довідалися таємниці.

– Не турбуйтесь! – задзвенів раптом свіжий кришталевий голос їм навздогін. – Я про все розпитаю та вам розповім! – то засяяла на небозводі ранкова зіронька.

– А ти зможеш?! Це дуже важко, ми ж бо нічні створіння! Від сліпучого сонячного сяйва ти можеш загинути! Будь обережна… – ледь прошелестів з останніх сил місяць і розтанув, як марево.

Зоря ж тим часом рішуче повернулася на схід і стала чекати. Їй було не надто затишно сяяти так близько до світанку – от-от зійде сонце й засліпить її своїм осяйним промінням. Але хоробра зіронька вирішила триматися до останнього.

Аж ось на небокраї промкнувся перший сонячний промінчик, легкий і радісний. Ранкова зірка ледь не осліпла від його сяйва й міцно заплющила бідолашні оченята: “Як пече! Як пече!” Однак вона спробувала протриматися ще хоч трішечки. І не дарма. “Диво, диво велике сталося!” – почула вона слова промінчика. Він радісно гукав до землі й до неба, а тоді узявся співати:

Пісенька сонячного промінчика

І день настав поміж днів і годин,

І час чудесний прийшов,

На гору Фаворську Ісус зійшов,

І троє апостолів з Ним.

І там на горі, у тиші ясній,

Світлішим од сонця став,

І Голос небесний над ними лунав:

“Це Син улюблений мій!”

Ще з крові та сліз ростиме трава,

Ще світ на хресті розіпнуть,

Та скоро, вже скоро і горе, і лють

Поглине падь огнева.

І будуть нові небеса і земля,

І радість нова ізійде.

“Світу від Бога спасіння гряде!” –

Спаса усе прославля.

Тим часом ранок брав своє: за першим промінчиком пробився ще один, а тоді іще… Небо взялося черленою стягою, і над світом огнекрилою птахою запломеніло вмите росою сонечко. Тепер усі його промінчики разом співали пісню про дивовижну подію, свідком якої стало сонце. За якусь мить новина про чудесне преображення Господа на горі Фавор розлетілася світом. Тепер і жайворонки в небі, і струмочки в лісі, і великі дерева, й дрібні комашки звіщали одне одному про майбутнє спасіння світу. І навіть далекі гори прокинулися од вічного сну й гугоніли: “Ви чули, Господь преобразився! Обличчя Його засяяло, як сонце, а одежа стала біла, як світло! І з’явились Мойсей та Ілля, й розмовляли із Ним! А тоді огорнула їх ясна хмара, і почувся Голос із небес: “Це Син Мій Улюблений! Його слухайтеся!” І троє апостолів були із Господом – Петро, Іван та Яків, – і бачили чудо преображення, але Господь заповів їм мовчати про це, аж доки Він воскресне з мертвих! І тоді вже відкрито засяє у вічній славі! І будуть нові небеса і земля…”

“Нарешті я дізналася, чому плакали горе, лють, журба, відчай та злидні! Бо настане кінець їхньому пануванню, а земля процвіте новою, преображеною красою! Яка неймовірна, яка чудова обіцянка!” – шепотіла ранкова зірка, щаслива, хоч і зовсім змучена – ледве стало сил сховатися від палючого сонячного проміння. Вона засинала з усмішкою на вустах, передчуваючи радісну зустріч зі своїми посестрами.

[1] Мафорій – верхній одяг, довге жіноче покривало.

[2] Ізвір – яр, балка.