Контакти

КОНТАКТИ

(098) 435-53-10,

agape.kyiv@gmail.com

 

Галина Манів. Диво для найменшого ангелика

Одного зимового дня сиділи ангелята після уроків у небесній школі й розглядали землю крізь віконце у хмарах.

– Яка ж непривітна й гола земля взимку, – зітхнув один ангелик.

– Так, – погодився другий. – І це вдвічі прикро, коли знаєш, що скоро свято Різдва.

– Треба нам якось зарадити цьому. Нумо прикрасимо землю до приходу маленького Ісусика! – запропонував найстарший ангелик.

А найменший сказав:

– Нумо створимо на землі щось таке, як на небі. Щось біле й пухнасте, наче хмари!

Проте ніхто не звернув на маленького ангелика уваги, а може, просто не почули його тихого голосу.

Стали ангелята розмірковувати, як же їм землю до Різдва прикрасити. Думали-думали й придумали: треба, щоб на різдвяні свята в кожній оселі сяяла вогнями ялинка. Буде вона радувати людей, дарувати їм надію, нагадувати, що холод – не назавжди. Прийде літо, прийде радість! А ще вітатимуть люди, прикрашаючи ялинку, Народження нашого Господа.

Взяли ангелята фарби, папір і намалювали, якою має бути святкова ялинка. А потім найстарший ангелик відніс цей малюнок в сон одного доброго чоловіка. На ранок той християнин прокинувся, пригадав свій сон і пішов до лісу по ялинку.

Втішно дивилися ангелята згори, якою радістю сповнилася оселя цього чоловіка, коли він приніс додому лісову красуню. Діти весело стрибали довкола неї, побравшись за руки, а дорослі усміхалися й вдихали пахощі глиці. А потім усією родиною сіли за стіл майструвати прикраси для різдвяної ялинки: плели гірлянди, обгортали золотим папером горіхи, обв’язували різнобарвними шнурами яблука, цукерки, візерунчасті коробочки. Коли ж усе було готово, заходилися гуртом убирати ялинку. І не було цього вечора в родині ні суму, ні сварок, а тільки радість і взаємна любов.

– Що ж, добре ми попрацювали, – задоволено мовив найстарший ангелик.

– Добре, добре! – заплескали в долоні його товариші. – Нумо створимо ще щось таке само радісне!

– Щось біле й прохолодне та приємне, як морозиво, – запропонував найменший ангелик.

Проте його і цього разу ніхто не почув.

Знову стали радитися ангелята, чим іще можна прикрасити землю. Думали-думали і придумали: треба навчити дітей різдвяних колядок і розваг, щоб ходили вони містами й селами та вітали всіх із Народженням Христа. Склали ангелята багато гарних колядок, придумали вертепні історії та різдвяні казки і віднесли їх на землю. А потім дивилися, як по церквах, гуртках і різних зібраннях дітлахи вивчають нові пісні й готують різні різдвяні вистави. Скрізь лунали сміх і співи, були забуті колишні образи. У спільних заняттях відновлювалися давні стосунки й народжувалася нова дружба.

– І це ми вдало придумали, – втішився найстарший ангелик.

– Вдало, вдало! – знову заплескали в долоні інші ангелята.

А найменший ангелик сказав:

– Нумо створимо щось біле та яскраве, як наші святкові шати! Щось таке прекрасне й ніжне, як усмішка Господа. Щоб радість була для всіх: і для людей, і для звірят, і для рослин!

Нарешті ангелята почули свого маленького товариша. Проте ніхто не підтримав його.

– Маленький, – лагідно мовив найстарший ангелик, – ми вже й так сьогодні створили для людей багато радісних речей. А таку річ, щоб догодити всім одразу, створити неможливо.

– До того ж, твоє біле – що воно таке? – підхопив інший ангелик з кирпатим носиком. – Ти ж і сам до пуття пояснити не можеш.

– Гайда ліпше уроки вчити!

І ангелята зі сміхом пурхнули врізнобіч. Лише найменший ангелик залишився, бо, коли ангелики дуже-дуже засмучені, їхні крильця опускаються, і вони не можуть злетіти. А наш ангелик був дуже засмучений. Він сидів з опущеними крильцями, і сльози тихо скрапували з його синіх очей. Таким його й застав Господь, що саме проходив райським садом.

– Друже Мій, чому ти так гірко плачеш? Поглянь, навіть квіти в нашому саду стали в’янути від твоєї журби, – сказав Господь.

– Ох, Господи, – зітхнув найменший ангелик. – Я хотів, щоб ми із друзями створили щось дуже біле й дуже радісне, аби прикрашало землю взимку. Але я не зміг пояснити іншим, яким воно має бути. Та й сам до пуття цього не знаю.

– Ану ж бо, розкажи Мені, як ти собі це уявляєш, – усміхнувся Господь і, сівши поруч з ангеликом, пригорнув його до Себе.

Ангелик одразу втішився і став розповідати:

– Це має бути щось таке пухнасте, як хмаринка; яскраве, як наші святкові шати; прохолодне й приємне, як морозиво; прекрасне й ніжне, як Твоя усмішка. І недмінно біле! І ще, щоб усім була від нього радість: і людям, і звіряткам, і рослинам. Ти можеш створити таке?

– Бог усе може, – знову усміхнувся Господь. – Я здійсню твою мрію, а ви всі Мені допоможете. Гаразд?

– Гаразд! – вигукнув радісно найменший ангелик і мерщій полетів скликати друзів.

Сіли вони на галявинці посеред саду, й Господь створив перше з цих маленьких білих див.

– Ой, яке ж воно біле та яскраве! – захоплено мовив один ангелик.

– Яке пухнасте й приємно-прохолодне! – підхопив другий.

– Прекрасне й ніжне, як Твоя усмішка! – зрадів найстарший ангелик.

А найменший ангелик стояв, притиснувши ручки до серця, і мовчав – у нього забракло слів. Проте очі його сяяли так синьо, що всі бачили, який він щасливий. Господь усміхнувся до нього і сказав:

– Назви його.

– Я назву його Сніжинкою, – сказав тремтливим голосом найменший ангелик.

– Сніжинка, Сніжинка, – радісно застрибали ангелята. – Яка чудова назва!

– Але як Сніжинка зможе принести радість всім? – раптом замислився найстарший ангелик.

– Одна не зможе, – погодився Господь. – Але ви зробіть їх багато і висипте на землю. Ось тоді все й зрозумієте. А Мені час повертатися до Своїх справ.

І Господь залишив ангелят на галявині.

Ангелята завзято взялися до справи. Вони створювали сніжинку за сніжинкою, і не було серед них жодної схожої. Робота так захопила небесних дітлахів, що вони не помітили, як на землі настав вечір, і старші ангели вийшли в небо, щоб запалити Різдвяну Зірку.

– Відкладайте всі справи, – сказав архангел Михаїл. – Господь рождається!

Тоді ангелята зупинилися й поглянули на свою роботу. Круг них громадилися цілі гори сніжинок.

– Це вже не Сніжинка, а цілий Сніг! – вигукнув найменший ангелик.

– Мерщій скидаймо його на землю, – розпорядився найстарший. – А вранці поглянемо, що вийшло.

Так вони й вчинили. Та полетіли славити народження Ісуса Христа.

– Слава у вишніх Богові, і на землі мир, в людях благовоління! – залунали співи, й ангели та ангелята, запаливши вогні, розлетілися по всій землі сповіщати Різдво Господнє.

***

Цілу ніч на землю падали сніжинки. А вранці, коли люди прокинулися, вся земля уже була біла-білісінька. Дерева й кущі загорнулися у сніжні кожушки й нарешті зігрілися, а звірятка радісно бігали наввипередки пухнастим килимом й рили в ньому теплі нірки.

Зійшло сонце, і сніг засяяв усіма барвами веселки, як діаманти (або як святкові шати ангелів). Люди висипали на вулицю, і радості їхній не було меж. Вони одразу придумали безліч розваг: стали ліпити сніжки, сніговиків, кататися на дошках (це вже потім зробили санчата). А діти, які вивчили до свята колядки, заспівали їх. І всі люди згадали, що нині Різдво, і прославили Господа.