Галина Ткачук: “У книжці “Гойдалка під кленом”, у самому її серці, зустрічаються дві емоції: радість польоту на гойдалці та пекучий сором”
Давним-давно, приблизно рік тому, коли я ще приміряла на себе роль автора книжки-картинки, то міркувала отак: моя книжка має бути атмосферна, про Київ, про звичайний-незвичайний день у звичайному-незвичайному місці. Вона має одразу стати рідною для читача, але, разом із тим, навіть після кількох перечитувань лишатися дивнуватою. А ще моя тоді ще зовсім гіпотетична книжка-картинка планувалася веселою і кольоровою, але на самому денці трошки сумною.
Пізніше Оксана Лущевська у розмові якось зазначила, що з певного погляду книжка-картинка – це насамперед емоція. Емоція в динаміці, емоція в розкритті. Тоді я замислилася над тим, яка емоція пригадується мені найбільше із мого власного дошкільного життя – і згадала сором.
У ті роки дуже важливим для мене якраз почало бути поняття справедливості. Гостро переживалася несправедливість, нечесність чи нечутливість інших. Я завжди намагалася чинити справедливо. (Не згадуймо тут обгризену шоколадну глазур із цукерок старшої сестри). Так от, у цьому дошкільняцькому переконанні, що “я знаю, як треба”, дуже великим соромом стало відкриття, що я можу скривдити когось через власну необережність, завдати комусь болю, не бажаючи цього.
У книжці “Гойдалка під кленом”, у самому її серці, зустрічаються дві емоції: радість польоту на гойдалці та пекучий сором за розтоптані квіти. Це ситуація складна у масштабі людини такого віку, як моя головна героїня, Ніна. Та й для будь-якого віку складна. Тут є провина без провини: квіти, ненавмисно розтоптані у хвилину щастя. Тут є сором перед людьми, жаль до квітів і до себе. І сльози, і неможливість самотужки вирішити, що ж робити далі, і щасливий кінець.
Я вже не раз читала й обговорювала цю книжку із різними читачами-слухачами. І зібрала багато розумінь і бачень описаної ситуації, багато варіантів альтернативного закінчення. Я дуже ціную це багатоманіття, адже обдумування і обговорення багатоаспектності складних ситуацій є дуже важливим для порозуміння зі світом і з собою.
Моїй історії про Ніну та квіти дуже пощастило, що її ілюструвала Оксана Була. Оксанина робота зробила книжкою водночас рідною і дивною. Світлою, кольоровою, соковитою і повною щастя, але з майже непомітною краплинкою суму на денці.